10 жовтня, світ відзначатиме Всесвітній день ментального здоровʼя – день, коли ми нагадуємо собі та іншим: дбати про себе – не розкіш, а необхідність. Особливо це важливо для тих, хто професійно допомагає іншим знаходити внутрішню рівновагу та гармонію. В 2026 році тема цього дня звучить так: «Почути живий досвід: справжні голоси – справжні зміни».
Напередодні цієї дати викладачі та магістранти освітньо-професійної програми «Консультативна психологія» факультету педагогічної освіти і психології Університету Григорія Сковороди в Переяславі поділилися своїми щирими історіями про те, як вони підтримують власне ментальне здоровʼя в часи постійних викликів, змін і невизначеності.
Леонід Ніколаєв, кандидат психологічних наук, доцент, професор кафедри психології УГСП, засновник Міжнародної школи тренінгу і супервізії «TrainingBOX»:
«Для мене турбота про ментальне здоровʼя починається з людей поруч. Я люблю тренінги, люблю навчати інших і, звісно, вчитися сам: спілкування та обмін досвідом дають мені енергію. Ще одна моя пристрасть – ліс, особливо на березі річки, де можна просто бути, слухати природу й нікуди не поспішати. І моя коронна фраза: «У будь-якій незрозумілій ситуації – готуй!» Я люблю готувати, а моя фірмова страва – справжній плов. Готування для мене – ще один спосіб переключитися, відновитися й потішити себе та близьких».
Юлія Подзолкова, магістрантка 1 року навчання, мандрівниця:
«Для мене турбота про ментальне здоровʼя – це щоденна база, яка допомагає тримати баланс між роботою, навчанням і життям. Один із головних моїх ресурсів – щотижнева особиста терапія. Відпочиваю з книжкою, а для культурного перезавантаження ходжу в театр. Коли треба швидко зняти стрес і заземлитися, допомагають масаж і щоденні прогулянки з собакою в парку».
Анастасія Гурт, магістрантка 2 року навчання, КПТ-консультантка, тренерка психологічних груп для українців ВПО:
«Для мене турбота про ментальне здоровʼя – це насамперед уміння чути себе, розуміти власні потреби й не вимагати від себе ідеальності. Коли відчуваю втому чи перенапруження, рятують прості тілесні практики: контрастний душ, важкий рушник на плечах, динамічна медитація, танець. Наповнюють мене плавання, книжки, море, прогулянки босоніж і час наодинці з собою.
Мені важливо вміти перемикатися між ролями – дружини, подруги, психологині, студентки – і дозволяти собі бути різною: неідеальною, але справжньою. Я вчуся помічати свої потреби, бути чесною з собою й будувати внутрішню опору на самоцінності та любові до себе. Ментальне здоровʼя для мене – не життя без труднощів, а здатність залишатися в контакті з собою, приймати себе, бачити власні ресурси й розвивати свою унікальність. А ще я свідомо спрямовую увагу на те, що хочу бачити й відчувати у своєму житті. Іноді це справді схоже на маленьку магію».
Людмила Юшко, магістрантка 1 року навчання, колишня журналістка:
«Я переконана, що ментальне здоровʼя неможливе без здорового духу й тіла. Тому моє головне правило: кожне напруження має чергуватися з розтягненням і розслабленням. Коли мозок кричить «бий або біжи», я бʼю власні рекорди й біжу на танці. А потім іду на йогу, видихаю й розтягую всі затиски – і мʼязові, і нервові.
Ще я «розвантажую» мозок відкриттями. Аюрведа стала для мене таким одкровенням, що я пішла на курс і отримала сертифікат. Усе життя моїм улюбленим хобі були бальні танці, а тепер ще й сальса – захопила так, що я вже встигла взяти участь у кількох конкурсах. Мандри за кордон поки на паузі, зате я відкриваю Україну на велосипеді.
Колись я працювала журналісткою і записала безліч інтервʼю, навіть не здогадуючись, що врешті мене потягне в психологію. Насправді це майже те саме: непрості долі й цікаві душі, тільки все глибше. Зараз важкі часи, і коли навколо розпач, лишається брати себе в руки й вигрібати самотужки. А якщо дорогою вдасться допомогти ще комусь – значить, живеш не марно».
Тетяна Рибачук, магістрантка 1 року навчання:
«До Дня ментального здоровʼя я замислилася, що саме допомагає мені в різні періоди життя. Найчастіше про відновлення думаєш тоді, коли тобі погано. У такі моменти я намагаюся поставити все зовнішнє на паузу, дозволити собі всі почуття, які є, і чесно назвати навіть неприємні речі своїми іменами: дно – дном, горе – горем, страх – страхом. Дозволити собі бути невдячною, непозитивною, неідеальною – такою, якою хочеться бути саме зараз.
Далі я обовʼязково підключаю тіло, щоб нагадати собі: життя триває. Я вже знаю, як це працює в мене, тож по черзі даю роботу кожному органу чуття:
- Очі – бажано в тиші: шукаю горизонт або світанок. Я колекціоную горизонти й світанки в найрізноманітніших місцях, і цей масштаб мене зцілює.
- Слух – улюблена музика або шум дощу.
- Нюх – парфуми, що стали для мене якорем щасливих подій, квіти лаванди.
- Смак – щось улюблене, а останнім часом найпростіше: тепла чиста вода.
- Дотик – обійми рідних людей, теплий пісок у долонях, коли пощастить, намистини на браслеті, які можна перебирати пальцями.
Таке перезавантаження буває нечасто, але працює безвідмовно. Думаю, кожен може знайти свій варіант. Мій висновок простий: чесна розмова з собою і всі органи чуття. І ще – подорожувати, коли є така можливість».
Ольга Ріпка, магістрантка 1 року навчання, мати військовослужбовця:
«Коли життя повертається «хвостиком», а дедлайни й стрес перевертають усе з ніг на голову, я беру приклад із качки. Мій головний лайфхак – вчасно пірнути з головою в перезавантаження. Турбота про ментальне здоровʼя для мене – це вміння відгородитися від зовнішнього шуму, щоб знайти красу й гармонію і в собі, і в навколишньому світі. Повертатися у звичне русло зі свіжими силами мені допомагають трохи самоіронії, йога, природа, навчання в університеті та активне «гребіння лапками»».
Катерина Торжинська, магістрантка 1 року навчання, яка захоплюється психологією, астрофізикою та метафізикою:
«Мій ранок починається не з телефону, а з години тиші: медитація, дихання, гімнастика і прохолодний душ. Так я налаштовуюся на новий день. Я дуже люблю природу й багато ходжу – лісом, парком, уздовж моря. Саме там я найкраще перезавантажуюся і саме там приходять нові ідеї та інсайти. Я навіть дала цьому назву – «ходьба інсайтів»: іноді 10 000 кроків працюють краще, ніж 100 000 думок. Ще люблю дивитися в небо. Усвідомлення масштабів Всесвіту неймовірно заземлює й нагадує, що не всі проблеми такі катастрофічні, як нам іноді здається. Я вірю, що цікавість до життя – чудовий ресурс для психіки, тому постійно вчуся чогось нового».
Наталія Дядик, магістрантка 1 року навчання, педагогиня:
«Я ніколи не вчилася малювати: не закінчувала художню школу, не брала уроків. Просто з дитинства любила сидіти з олівцем і переносити на папір те, що жило десь усередині. Потім життя закрутилося, зʼявилися інші турботи, і малювання непомітно відійшло на другий, а згодом і на третій план. Аж поки не почалася повномасштабна війна. Разом із нею прийшло стільки тривоги, страху й думок, які неможливо було вимкнути… І тоді я знову взяла до рук простий олівець. Наче повернулася до себе маленької – до дівчинки, яка просто любила малювати й не думала, чи правильно в неї виходить.
Тепер малювання для мене не про мистецтво, техніку чи досконалість. Воно про тишу. Про кілька годин, коли думки нарешті сповільнюються, а світ звучить не так голосно. Я веду олівцем по паперу – і потроху видихаю все, що накопичилося. Лінія за лінією, штрих за штрихом… і стає трохи легше. Художницею я ніколи не стану, та мені це й не потрібно. Бо іноді мистецтво – це не те, що створюєш для інших, а те, що допомагає тобі самій залишатися собою».
Євгенія Захарченко, магістрантка 1 року навчання:
«Щодня я приділяю 15–20 хвилин медитації. Запалюю свічку й дивлюся, як вона горить. Потім сідаю зручно, але так, щоб спина була рівна, заплющую очі й починаю спокійно дихати животом. Таке дихання поступово занурює у внутрішню тишу: вона ніби розходиться по всьому тілу, і приходить спокій. А маленька медитація знімає емоційну втому, вгамовує нескінченний потік думок і розслаблює тіло».
Ольга Гелетканич, магістрантка 1 року навчання:
«У мене чутлива нервова система й високий рівень емпатії. Це дає змогу проживати всі емоції на повну, але й регулярно опинятися на емоційному дні. Тому мені важливо розуміти себе і знати свої способи відновлення. Кілька місяців тому я відкрила для себе буддизм як філософію, а цвяхостояння – як медитацію, яка справді працює для мене. Воно вчить не боротися, а приймати те, чого я не можу контролювати».
Маргарита Устенко, магістрантка 2 року навчання:
«Щоранку я пишу щоденник, і якщо вдається робити це на сонці – для мене це справжнє щастя. Я дуже люблю природу й тварин і вважаю, що контакт із ними дарує нам радість. А ще допомагає побути в контакті з собою те, що робиш просто для душі: почитати книжку, помалювати, поспівати».
Світлана Погуть, магістрантка 1 року навчання, вчителька:
«Робота вчителя емоційно напружена, тому я дбаю про своє ментальне здоровʼя, порядок у думках, відновлення й наповнення. Створюю для себе колаж ідей, прислухаюся, що найбільше відгукується мені саме зараз, і втілюю це в життя.
Часто їжджу на реколекції, подорожую, відвідую тренінги з відновлення ресурсу. Мені потрібні час тиші й контакт із природою: я спостерігаю, знімаю фото й відео і пишу до них короткі роздуми. Займаюся пілатесом і бальними танцями. Дуже люблю звуки води – водоспади, дощ, під яким можна погуляти, джерельну воду. Ще один мій спосіб розслабитися – побути неподалік вітряків і послухати вітер. Кілька разів я ходила на практичні заняття в гончарню, тож тепер маю власний виріб. І люблю вигадати щось смачненьке, щоб потім поласувати ним просто неба».
Юлія Спіркіна, магістрантка 1 року навчання, фахівчиня у банківській сфері:
«Турбота про ментальне здоровʼя для мене починається з базової фізіологічної опори та передбачуваних щоденних ритуалів. Фундамент – регулярне збалансоване харчування з обовʼязковим повноцінним сніданком і достатній сон. Зранку я дотримуюся інформаційної гігієни, щоб увійти в день у власному темпі. Напругу допомагають скидати тренування в спортзалі й прогулянки на свіжому повітрі, а баланс та енергію відновлюють SUP-бординг, гірські лижі та вечори за настільними іграми. Завершує день легка художня література: вона мʼяко перемикає увагу, заспокоює й готує до глибокого відпочинку».
Юлія Недашківська, магістрантка 1 року навчання:
«Я працюю в офісі, тож після робочого дня мій мозок іноді просить не психолога, а кнопку «перезавантаження». Тоді я йду на прогулянку, слухаю музику, можу випити кави наодинці й просто побути в тиші. Дуже відновлює час із сімʼєю: сміх, розмови з близькими. А ще я вчуся не бути «супергеройкою» – якщо втомилася, дозволяю собі зупинитися. Турбота про ментальне здоровʼя для мене – це вміти вчасно сказати собі: «Сьогодні достатньо. Завтра продовжу»».
Вікторія Кузьменко, магістрантка 1 року навчання, дослідниця екзистенційної психотерапії:
«Для турботи про ментальне здоровʼя я обираю рух. Повільні й монотонні практики релаксації – не для мене, тому найбільше допомагає динамічна йога. Особливе місце в ній займають перевернуті положення, а найкраще заземлює стійка на голові. Це своєрідний діалог із власним тілом: я досліджую його силу, реакції, рівновагу, вчуся відчувати себе в просторі в незвичному положенні. У цей момент потік думок ніби зупиняється, тіло працює, а психіка відпочиває. Це той рідкісний стан, коли фізична напруга дивним чином приносить психологічне розслаблення.
Я розумію, що такий спосіб відновлення підійде не кожному. Але вірю в універсальний принцип: варто уважніше слухати своє тіло й шукати ту помірну фізичну активність, яка вам цікава, приносить задоволення й допомагає повертатися до себе. Турбота про психічне і фізичне здоровʼя не існує окремо, і часом шлях до внутрішньої рівноваги починається саме з тіла».
Це – розповіді про пошук балансу, прийняття себе та маленькі щоденні кроки, які повертають відчуття спокою й життєвої сили. Замість порад і загальних правил – їхні власні історії. Хтось рятується йогою чи бальними танцями, хтось – простим олівцем, свічкою або колекцією світанків.
Готуючись до Дня ментального здоров’я, нагадуємо: дбайте про себе так само уважно, як про інших. Ментальне здоровʼя – це щоденний шлях маленьких кроків, чи то медитація, чи казанок плову. Памʼятайте, що ваш ресурс не безмежний, і це нормально. Будьте до себе ніжними, знаходьте власні ритуали відновлення і нехай турбота про себе стане такою ж природною, як дихання.
Пресцентр кафедри психології










